Як поїдемо на наступні вихідні до батьків, то я ті 2000 за ресторан родичам віддам, бо вони нам спокою не дадуть.

Ми з чоловіком живемо в місті, маємо свій невеликий бізнес. У нас двоє дітей: старший син Олег, який уже має власну сім’ю та однорічного сина, та дочка Іра, вона в цьому році закінчила школу.

Мені 45 років. Я, чоловік і син займаємося власною справою, що дає гарний прибуток. Працюємо всі, кожен знає своє місце, тож, коли хтось випадає, то стає важко.

Чоловікових батьків давно не має, а мої живуть у селі. Їм обом за 70. Тримають господарство, де лише кури і невеликий город коло хати. Дякувати Богу, вмовили їх нарешті корову продати. Вже ж не молоді. Їм важко, та без роботи не можуть.

Щороку мама мене просить, щоб приїхали посадити та викопати картоплю та по господарці допомогти, бо роботи в селі вистачає. Я не завжди можу приїхати, бо постійно працюю, а як маю вихідний, то справді хочу відпочити, а не гарувати весь день на сонці. Я батькам говорила, щоб вони те все не тримали, бо все, що потрібно ми їм можемо купити.

Є у мене ще сестра, але вона живе в Канаді. Ми з нею фінансово обоє допомагаємо батькам. Оскільки Марія далеко, то на іншу допомогу у мами надія лише на мене.

В селі, де живуть мої батьки у нас повно родичів. Як приїжджаємо, то з кожним треба стати і поговорити, а то і в гості завітати.

От минулих вихідних у онуки тітки Галі, маминої сестри, був день народження – 1 рік. Її батьки вирішили відсвяткувати цю подію в ресторані. Моя мама весь тиждень до мене дзвонила, аби ми приїхали та привітали малу іменинницю. Я сказала, що як вийде, то будемо, а як ні, то ні. Нам не вийшло. У єдиний вихідний чоловік не захотів кудись їхати, а відпочити вдома. Так і зробили.

На наступний день телефонує до мене тітка Галя:

– Ви чому не приїхали? Ми вас чекали, дочка за місце в ресторані заплатила.

– Я ж не казала, що буду.

– Як не казала? Твоя мама сказала, що ви приїдете. Як не мали бути, то треба було попередити.

Мене таке зло взяло. Я не мала дитина, щоб до мене дзвонити і вичитувати. Якщо не приїхала, значить не вийшло і не треба мені вказувати, що робити. Як поїдемо на наступні вихідні до батьків, то я ті 2000 за ресторан родичам віддам, бо вони нам спокою не дадуть.

Невже люди не розуміють, що у інших можуть бути свої плани, які не такі, як вони собі вирішили?